Нормативи і показники якості води

 

Даний розділ присвячений найголовнішому для споживача питання - якості питної води.

Саме хімічні, фізичні, мікробіологічні і цілий ряд інших параметрів, що характеризують якість води, є відправною точкою вирішення всіх проблем, пов'язаних з водою.

Як тільки у світі з'явилися перші торгові зв'язки, виникла проблема оцінки якості. Для цього були створені стандарти і нормативи, що вказують основні параметри і вимоги до товарів, продуктів тощо

​

 

 

 

Стандарти якості води 

 

Чиста вода та питна вода – це не одне й те ж. Чиста вода для кожного своя; для хіміка це - дистилят; для рибалки - вода, у якій живе риба, а для шофера – та, яку можна залити в радіатор. 

А от термін «питна вода» позначає відповідність води до її стандартів. У кожній країні вони свої; крім того, є стандарти Всесвітньої організації охорони здоров’я та регіональні стандарти в окремих країнах.

 

Про це повідомляє сайт http://skvazhina-nasos-voda.kiev.ua/

 

Ми будемо керуватися українським стандартом; зараз в Україні відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я від 12 травня 2010 р. №400 затверджено Державні санітарні норми та правила "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною". Таким чином, для нас «питна вода» - це така вода, склад якої відповідає вимогам ДСанПіН (державні санітарні правила і норми). У такій воді вміст усіх шкідливих домішок та корисних речовин (які при перевищенні нормативу теж стають шкідливими) знаходиться в межах ГДК – гранично допустимих концентрацій.

 

Параметри питної води поділяються на три групи: органолептичні якості, показники бактеріального та санітарно-хімічного забруднення. Органолептика - це прості оцінки запаху, смаку, кольору та мутності; їх споживач підсвідомо робить сам. ГДК стосовно бактеріального забруднення дуже прості: нормативи ЄС, США та ВОЗ визначають, що його взагалі не повинно бути. Наш ДСанПіН 2.2.4-171-10 дає такі цифри: не більше ста мікроорганізмів на один кубічний сантиметр та не більше однієї бактерії типу кишкової палички в одному літрі колодязної води; вода з водогонів, бюветів та бутильована повинна не містити кишкових паличок взагалі. На практиці відсутність бактерій при проведенні одного аналізу не є показовою; бактеріальний контроль передбачає регулярні мікробіологічні дослідження через певні проміжки часу.

 

Показники санітарно-хімічного забруднення не визначаються на око чи на смак. Ці показники виявляють досить трудомісткі аналізи. Про їх результати, і найголовніше – про те, як їх розуміти, ми й поговоримо далі.

 

Усі нормативи (і наш ДСанПіН 2.2.4-171-10 також) можна представити у вигляді таблиць із ГДК певних речовин. Оці встановлені гранично допустимі концентрації якраз і є тією межею, яка відділяє «хорошу» воду від «поганої». А як розуміти «допустимі», для кого та як надовго? І де пролягає та «границя»? І чи вона встановлена виходячи із турботи про здоров’я людини, чи виходячи із якості наявної води та технічних (фінансових) можливостей її очищення? Співставлення норм питної води ВОЗ та різних країн показує, що у нормах об’єктивно зафіксовано турботу про здоров’я людей. Хоча деякі розходження й є, але в цілому вимоги до води у різних країнах дуже близькі між собою.

 

Стосовно терміну «допустимі», то його слід розуміти й трактувати таким чином.

 

По-перше, практично виключається можливість того, що у воді з-під крана (зі свердловини, колодязя тощо) буде наявний весь «букет» забруднювачів або ж його більша частина. Кожне конкретне джерело водопостачання має свої характерні недоліки, зумовлені місцевими умовами (характер техногенного забруднення, склад води, що приносить ріка, особливості вміщуючих гірських порід і т. д.). Тому перевищення норми буде по двох-п’яти (рідко більше) показниках, і процес очищення буде спрямовано саме на ці речовини.

 

По-друге, ГДК не визначає, чи захворіє людина після уживання води. ГДК визначається як доза шкідливої речовини, що її можна приймати із водою щодня на протязі всього життя без наслідків для здоров’я. При цьому враховується, що людина випиває 2-2,5 л води на добу та що шкідливі речовини організм отримує як із водою, так і з їжею та повітрям.

 

По-третє, при визначенні ГДК взято до уваги, що крім середньостатистичних здорових людей є ще й діти, літні та хворі люди; їх організми мають порівняно більшу вразливість. Тож ГДК забруднюючих речовин визначено таким чином, щоб «офіційно визнана» чиста вода була нешкідливою для дітей, літніх та хворих людей.

 

Виходячи із наведених вище міркувань та із врахуванням норм, можемо визначити параметри якісної питної води таким чином.

  – Вода прозора, без запахів та неприємного смаку.

  – Має кислотність у межах 6,5-8,5 та жорсткість 1,5-7,0 ммоль/л.

  – Має сумарну мінералізацію в межах 0,2-0,5 г/л.

  – Шкідливі хімічні домішки або складають малу частину їх ГДК, або відсутні взагалі (строго кажучи, їх концентрації настільки низькі, що лежать за межею можливостей сучасних аналітичних методів).

  – Не містить хвороботворних бактерій та вірусів (їх кількість не досягає порогу можливостей сучасних аналізів).